Згідно ст. 7 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" за громадянами, які не виявили бажання приватизувати займане ними житло, зберігається чинний порядок одержання і користування житлом на умовах найму.

В аспекті вимог ч. 10 ст. 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" органи приватизації, органи місцевого самоврядування не мають права відмовити мешканцям квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках у приватизації займаного ними житла, крім випадків, передбачених законом.

Перелік таких випадків чітко визначено в законодавстві і є вичерпним. До них відноситься відсутність у особи права на приватизацію (ч. 2 ст. 1 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків»), заборона приватизувати конкретне приміщення (ч. 4 ст. 1 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків "ч. 2 ст. 2 Закону України" Про приватизацію державного житлового фонду ").

Отже, слід виходити з того, виникає взагалі у громадянина право на приватизацію, чи підлягає такий об'єкт приватизації і чи дотримані громадянином всі процедури для проведення приватизації.

З аналізу наданих для проведення узагальнення судових рішень можна встановити такі поширені підстави відмови уповноважених органів у проведенні приватизації житла:

*відсутність ордера на вселення в приміщення;

*тимчасова відсутність квартиронаймачів або членів їх сімей в житло більше 6 місяців

*повне використання житлових чеків;

*наявність у житла статусу службового;

*аварійний стан будинку;

*відсутність документа, що підтверджує невикористання громадянином житлових чеків для приватизації державного житлового фонду;

*відсутність бланків для оформлення права власності.